Page

Довідник з українського слововживання — Волощак М

Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації (Друге доповнене видання). — К.: Вид. центр «Просвіта», 2003. — 160 с.

ISBN 966-70-16-0 © Волощак М., 2003.
ISBN 966-7551-31-8 © Українська Видавнича Спілка, 2003.
© Видавничий центр «Просвіта», 2003.

Довідник з українського слововживання

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Як відомо, справжнє життя можливе лише в культурі засобами культури для культури. З багатьох її елементів можна вичленувати чотири категорії: символи, герої, звичаї, цінності. Мова як «тіло думки» якнайповніше і найвиразніше, тобто цілковито адекватно символізує національний характер, душу народу, спосіб мислення певної спільноти. Саме тому добрий символ є найкращим аргументом — бо ж як місіонер спроможний переконати тисячі людей.
Але недостатньо мати ясні та плідні ідеї. Щоб повідомити про них іншим людям, та ще й розтривожити думку, спонукати до дії, потрібно ще й виражати їх чітко. Загальнодоступність, комунікативна загальнозначущість — важливий чинник мови газети. Це спонукає до певної стандартизації мовлення, створення доцільних зворотів, стереотипів — з одного боку, водночас до постійного збагачення арсеналу мовного впливу на свідомість багатотисячної різнопланової категорії читачів.

Практичний посібник, підготовлений Марією Волощак, цінний з кількох поглядів. По-перше, це — вдала спроба аналізу газетних текстів через призму національної ідентифікації. Що на гадці? Згадуючи себе, осмислюючи свою багатотисячолітню історію, маємо відновити властивий саме нам, українцям, спосіб мислення — отже, й вислову, бо багатовікова неволя підрізала в нас почуття відповідальності, передовсім щодо найбагатшого скарбу — мови, чи, радше, глибоко переінакшила наставлення людей. «Ми є народом, що не звик думати суверенно. Ми звикли думати заяложеними гаслами, фразами» (д-р Т. Лапичак). У цьому сенсі доречно нагадати, що українська мова є найстаршою з-поміж слов’янських, старшою від санскриту, грецької, латинської та багатьох інших мов (див. статтю М. Красуцького «Древность малороссийского языка» — часопис «Індо-Європа», 1991, ч. 1). По-друге, Марія Волощак, усвідомлюючи величезний виховний вплив преси через потугу семантично багатої, барвистої, етико- й естетико животворної української мови, намагається «виловити» всі зросійщені або ж скальковані з казенної «міжнародної» лексики словосполучення, окремі слова і знайти їм український відповідник. До того ж низка моментів правки відзначається оригінальністю — маємо на увазі власне тлумачення, що розширює межі усталених мовознавцями схем.
Посібник знадобиться практикам і теоретикам журналістики, а також політологам, учителям, працівникам культури, духовної сфери.
Йосип ЛОСЬ,
завідувач кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені І. Франка

За мову і свободу

Як речеш, так і кметиш. Як балакаєш, так і тямиш. Як розмовляєш, так і мислиш… Справді, віддавна помічено: хто як потрапить говорити, той так і годен думати. Коли весь активний запас слів дорослої людини можна вмістити куцим списком у шкільний зошит, а пасивний лексикон у неї такий бідний, що вона постійно недочуває на рідну мову, куди вже й помишляти їй про натхненну й високу працю ума і серця, плодами якої вона б могла ощасливити свою родину, колег по професії, свій народ і весь світ. Їй — горопасі, сердешній, небораці, безталаннику, сіромі, нетязі — годі виборсатися зі щоденних особистих бід і жаху самотності, з провалля психічних комплексів, псевдооцінок і непорозумінь. Їй не осягти широчіні набутого людством духу, краси і щему взаємин, злетів поезії і благородства.
Саме через вузькість і обмеженість мовної свідомості, себто через недорікуватість і німотність, у лексиконі заводяться «зайві» слова і вислови, що так і просяться, щоб їх виправили. Їх ще називають суржиком, позичками, гібрідами, варваризмами, зайдами, паразитами тощо. «Зайві» не відповідають традиційній нормі, яка саме і покликана забезпечити між людьми порозуміння, а отже, єдність етнічної та громадянської спільноти. Комусь доводиться повсякчас лізти за кривеньким знаряддям думки до чужої кишені, перекладаючи крадькома у свою, бо у своїй нічого властивого не припасено. А слід би звернутися до цілющих джерел рідної мови і завести собі на всі випадки життя палату власного розуму — оте розмаїте багатство способів себе виразити, що його будь-хто знайде, прочитавши бодай з півсотні книжок українських літературних класиків. При бажанні для такої самоосвіти вистачить і року. Тоді сама собою пропаде потреба у замінниках — перешитих чужих недоносках і покручах. Кажемо ж бо: книжка — найкращий друг. Куди там телевізору, який сьогодні плекає хіба що Елочок-людожерок, споживчих і політичних зомбі!..

А втім, вік живи — вік учись. Це чужу мову можна опанувати за рік чи півроку — свою ж годиться залишити після себе у дітях та внуках як найцінніший скарб і своє безсмертя.
Велика біда настає, коли вже сам суржик гуртує спільноту супроти норми: забувається духовний досвід вервечки поколінь, а з ним пропадає і природна опірність суспільства до жорстокіших різновидів агресії ззовні, втрачається здатність протистояти поневоленню. Раби — німі. Парадокс полягає в тому, що всяк робить із себе раба сам. І скинути з себе пута німотності він може тільки сам, за власним бажанням, пізнавши смак свободи. Пророк, що поставив слово на сторожі «малих отих рабів німих», застерігав: «Не жди сподіваної волі…». Жодну кризу громада не переборе, якщо їй бракує культурної і морально-етичної стійкості та й просто ладу в орудних поняттях, втілених у СЛОВО. Воно, як відомо, було «у почині». Шлях морального очищення пролягає теж через нього, через саме ставлення до мови як до єства особистості і душі народу.

Треба щодня працювати над своєю мовою, треба пройти з нею крізь пекло, чистилище і рай. Бо мова ― це наше духовне здоров’я це обрії нашого інтелекту й добробуту, це наша слава і гідність Звичайно, наш лексикон є дзеркалом нашого буття. Криве чи рівне воно проте, ніколи не буває пасивним. На милицях колоніального суржику, пересипаного зашореним жаргоном радянських міфів і забобонів не розженешся, не пізнаєш світу, не збудуєш незалежної держави. Готові формули свідомості визначають наші вчинки, на що наголошували вже В.Гумбольдт і О.Потебня, пізніше ― Р.Барт і вся семіотика XX століття.
У книжці Марії Волощак «Правильно ― неправильно» представлено, по суті, дві мови, дві ментальності, два суспільні світи, і її можна розглядати як перекладний словник. Ця книжка є перекладом з мови рабства на мову свободи. Від тебе, читачу, залежить, як скоро цей словник стане тлумачником малозрозумілих і дивних архаїзмів.
Віталій Радчук,
доцент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Довідник з українського слововживання