Словник української мови (СУМ)

БАЛАКУ́Н, а, чол., розм. Балакуча людина; базіка.
В лікареві, що схилився до хворого, нічого не зосталося
від того балакуна, який п’ять хвилин тому торочив
абищо, не думаючи (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 167); //  зневажл.
Людина, яка любить багато говорити про що-небудь,
не виконуючи того на ділі. — У, пустомолот! — злісно
подумала вслід йому дівчина.. — Самі розмовочки й
резолюції! Балакун (Олесь Донченко, II, 1956, 161).



Як правильно пишеться та вимовляється

слово БАЛАКУ́Н українською мовою.

Будь першим, додай коментар

Додати коментар