Словник української мови (СУМ)

БАЙСТРЮ́К, а, чол., дорев., зневажл., лайл.
Позашлюбний син. За сим на бендюгах плететься Байстрюк
Авентій попадич (Іван Котляревський, I, 1952, 194); — Бач, а хлопці
казали, що в мене батька не було… байстрюк! — кажуть
(Панас Мирний, II, 1954, 49); — Який лист? Я й не бачив
ніякого листа. — Ах ти ж, байстрюк! Не бачив? —
Матюха вп’явся поглядом в Ількові засльозені очі
(Андрій Головко, II, 1957, 144).



Як правильно пишеться та вимовляється

слово БАЙСТРЮ́К українською мовою.

Будь першим, додай коментар

Додати коментар