Словник української мови (СУМ)

А́РФА, и, жін. Щипковий музичний інструмент, що має
форму трикутної рамп з натягнутими на ній струнами.
Увійшли невольниці з арфами і заграли чудові пісні
(Нечуй-Левицький, IV, 1956, 25); І грає арфа, мов у сні, Про щось
солодке і болюче, І все життя — як ліс дрімучий, Як
ліс терновий навесні (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 370); Під
колесами плутаються порвані телефонні проводи, наче
струни розбитої арфи (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 217).
 Еолова арфа — дерев’яна рамка з натягнутими на ній
струнами, які мелодійно звучать під дією вітру.
Пролітав буйний вітер край вежі, Що стояла самотньо на
кручі, Там знайшов він еолову арфу; Він шарпнув її
довгії струни — І всі струни озвалися співом,
Лагіднішим од вітру дзвінкого (Леся Українка, I, 1951, 128).



Як правильно пишеться та вимовляється

слово А́РФА українською мовою.

Будь першим, додай коментар

Додати коментар